Блог имени gorjanyn → "ТУПО-ГУРУ" як дзеркало українського культурного опору Редактировать

В Чернігові в перший день 2009 року в старому гаражі навпроти Єлецького жіночого монастиря відкрилася виставка відомого місцевого майстра авангардного живопису Олега Синельника. Аби зрозуміти, чому людина, добре знана у своєму рідному місті як цікава творча особистість, не має змоги показати у пристойному виставковому залі оригінальні картини, виконані в жанрі ГОП-АРТ (а митець є єдиним його послідовником в Україні), треба зробити невеличкий екскурс в історію.

Олег Синельник - химерний дисидент-маляр початку третього тисячоліття, що єдиний зазнав утисків з боку недолугих мистецтвознавців ЧХМ. Останнє - то абревіат Чернігівського художнього музею; мистецтвознавці - це поважні тітоньки, які заборонили першу персональну виставку мистця за день до відкриття; "єдиний та химерний" по-перше,тому що подібних випадків зриву експозиції раніше навіть за царя-батечка в Чернігові не траплялося, а по-друге, чи ще хто в славній Україні може повихвалятись тим ,що був учнем маляра-характерника Миколи Небилиці? А чи хто знає, що таке ГОП - АРТ та звідкіля він походить? А чи відомий побратимам секрет "ширяючого пензля"? Звісно, можна розповісти шановному панству як то все було. Може й не всю правду, але дечого дізнаємось...

Жив собі в соціалістично-русифікованому Чернігові такий собі дядечко кремезний козацької статури. Для одних він був Кока, для других Микола Онисимович, а для решти - просто Небилиця.

Чомусь в того Небилиці завжди дивина якась траплялася у житті. От поїде він ,наприклад, до Москви зі своїми картинами і раптом натрапить на Булата Окуджаву, сумного. Небилиця з ним порожньою консервною бляшанкою пограє у футбола - Окуджава розвеселиться і пише біля смітника пісню "Божественная суббота" (тільки чомусь згодом присвячує її Гердту). А потім Окуджава з Небилицею беруть пляшку і їдуть в гості до Гени Шпалікова (поета, автора пісні "Я шагаю по Москве"). А від Шпалікова потрапляють до майстерні Іллі Глазунова, де після другої пляшки Глазунов вручає Небилиці деякі артефакти і атрибути посвячення. Відтак, полишивши майстерню, під будинком Глазунова стикаються зі Шпаліковим, який явно не при своєму розумі і каже, що прийшов вбивати Глазунова, навіть вірша про це встиг скласти: "Взяв ножик у сапожника, иду я по Тверской, известного художника зарезать в мастерской..." (тут треба зазначити, що саме в цей період розгортався бурхливий роман між Іллею Глазуновим і Ларисою Кадочніковою, акторкою і моделлю майстра, в яку Шпаліков був таємно закоханий і несамовито ревнував, звичайно). Тоді Небилиця ловить таксі і ця дивна трійця їде до ресторану "Арагві" (отого, де зазвичай жирувала московська мистецька богема). В ресторані відбувається знайомство Небилиці з молодим талановитим драматургом Олександром Вампіловим. Це призводить до наступної низки подій : Вампілов через кілька місяців приїздить до Небилиці у гості. Переживши безліч пригод, що сталися з друзями здебільшого через надлюдську пиятику, влаштовану гостинним Небилицею, і оговтавшись вже в Москві, Вампілов за мотивами спогадів про чернігівське гостювання створює чи не найкращу свою п'єсу "Старший син" (пам'ятаєте: "Чернигов, каштаны цветут и твоя мама такая красивая...До сих пор помню ту швейную мастерскую на углу...Знаешь, сынок, жизнь прошла, а понял лишь недавно, что счастье свое оставил там, в Чернигове..." і так далі).

З наведеного прикладу стає трошки зрозуміліше, чому М.О.Небилиця, все життя якого складалося з таких от химерних "випадкововостей", заслуговує на титул характерника.Тому-то немає нічого дивного в тому, що Небилиця зустрів саме Синельника і разом вони народили ГОП-АРТ.

"ГОП-АРТ - це такий собі коктейль, де змішалося все, характерне душі кожного українця... Для художника насмперед важливий дух свободи. Звідси - нестримна фантазія, пустощі, епатаж, карнавальні фарби та веселі персонажі на тлі маразму сучасного життя... Оптимізм, що межує з ідіотизмом, картина-анекдот - ось що безумовно корелює з національним характером" (з інтерв'ю М.О.Небилиці "Українському радіо.Вісті". Ефір 21.05.95 р.).

Ця цитата цілком об'ємно відображає основні принципи мистецького жанру ГОП-АРТ. До сказаного можна додати, що технічно цей напрямок вельми складний, адже потребує дуже уважної роботи з лінією, неабиякого почуття кольору, довершеності в складних композиційних рішеннях, а до того ще й твориться увесь процес в копіткій техніці "прасованого" олійного живопису на знак пам'яті про старих майстрів...

Що ж до вимушеного Синельникового дисиденства, то йшлося, власне, ось про що. Так звана "методична рада" ЧХМ повідомила автору через третю особу, мовляв, "через НАДМІРНО оголену жіночу натуру та ЗАНАДТО ВІДВЕРТИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПІДТЕКСТ деяких робіт, музей не може взяти на себе відповідальність щодо проведення ТАКОЇ виставки" ( а, між іншим, документ, що засвідчував домовленість про виставку і строки її проведення був підписаний сторонами ще за рік до того). Ось і довелося авторові гадати: чом це в горе-мистецтвознавців зір зненацька погострішав? Бо ж зуміли-таки за день до відкриття виставки розгледіти оте "НАДМІРНО і ЗАНАДТО".

Позаяк новий статус вимагав відповідних дій, Синельник повіз "заборонені картини" до Литви, на конференцію молодих вчених-атомників, що проходила в червні 2006 р. на березі мальовничого озера Діснай. У спорідненості назв ( наша Десна - їх Disnay ) автор відчув певну іронію долі, і, можливо, саме ця іронія, а ще й весела вдача допомогли йому перетнути кілька кордонів туди й назад, не маючі дозвільного документу на вивіз картин.

А персональна виставка таки-відбулася! Під Новий рік, урочисто, святково, з квітами і шампанським, з телебаченням, журналістами і книгою відгуків. Молодому стилю ГОП-АРТ і його єдиному в Україні послідовнику гостинно розчинив свої двері Чернігівський "Молодий Театр", директор якого не злякався продемонструвати глядачам сучасну гостру альтернативну творчість.

Перевівши подих після першого успіху, у квітні 2007 р. Синельник влаштовує виставку під назвою " 9 Невідомих ", де презентує разом із своїми новими роботами, картини вісьмох своїх учнів. Цього разу молодим художникам надала приміщення для експозиції галерея ім. В.Багіна при Чернігівському державному технологічному університеті. Виставка отримує схвальні відгуки в місцевій пресі, виходить телепередача, присвячена ізостудії Олега Синельника.

Потім митця запросили до Чернігівського Пресс-клубу проекспонувати саме славнозвісні "політико-еротичні" картини з "підтекстом". Годі й казати, що швидкі на гостре слівце журналісти відразу охрестили виставку "Сало в шоколаді" (за назвою однієї з робіт), заразом позначивши цією ідиомою позбавлений будь-якої еротичної складової український політикум.

Багато галасу наробила відкрита минулого року в День Незалежності в чернігівському пивному барі "Varenik's" виставка тупо-плакатів Синельника (новий жанр, створений молодим майстром у межах ГОП-АРТу). Галас здіймали переважно члени ще жевріючої Спілки художників. За їх словами, це мистецтво мало бути виставлене, у кращому разі, на смітнику чи в темному сирому підвалі, де його не зможуть побачити нормальні люди, що приходять у бар випити "по маленькій", культурно розслабитись, а не споглядати неподобство, яке ображає їх тонкі естетичні почуття. Тієї ж думки притримувалися й деякі представники чернігівської бізнес-еліти, які відзначили, що "мистецтво - тупе, плакати - лайно, але тьолки на плакатах - класні".

А от фани новітнього виду мистецтва нагородили Олега Синельника жартівливим титулом "ТУПО-ГУРУ".

У прес-релізі, підготованому до виставки, було сказано, між іншим, таке: "..Оскільки офіційні заклади культури нашого міста, які мають просувати і пропагувати сучасне українське мистецтво і зокрема його місцевих представників, не виявляють до цього мистецтва ніякої цікавості і нічого не роблять для його популяризації, то мистцеві доводиться переходити на "нелегальне становище" чи то пак "уходити в підпілля", себто в андеграунд, звідки, власне, походить оригінальний український стиль живопису ГОП-АРТ.
Саме тому в якості виставкового простору був обраний підвал, де знаходиться модерний пивний паб, в якому зазвичай збираються поїсти, попити і добре відпочити переважно грошовиті представники місцевого еліт-маргінесу - персонажі картин Олега Синельника. Не випадкова і дата відкриття - день Незалежності, що є прямою маніфестацією принципової відстороненості мистця від офіційних творчих структур, угруповань та спілок."

Сьогодні автор плідно працює в галузі станкового живопису та графіки, веде заняття з учнями. Він є хранителем традиції, започаткованої спільно з М.О.Небилицею і єдиним в Україні послідовником оригінального мистецького жанру ГОП-АРТ.
Картини Олега мають в своїх приватних зібраннях громадяни Росії, США, Німеччини, Італії, Чехії, Канади, Ізраїлю. Чи зверне колись на нього увагу рідна Батьківщина ?